Сьогодні, 8 червня, День українського фемінізму.
Напередодні наша команда довго розмовляла на тему фемінізму, як цей рух відгукується у роботі нашої організації, та ось які висновки ми написали:
Фемінізм – це не стільки про гасла чи політичні дискусії, скільки про усвідомлення шляху, який пройшли українські жінки до нас. Про тих, хто мав сміливість говорити про освіту для дівчат, право на працю, право на власний голос і власний вибір тоді, коли це зовсім не було очевидним для суспільства.
Колись здавалося, що фемінізм – це про боротьбу жінок із чоловіками. Але чим більше ми дізнавалися про історію українського жіночого руху, тим більше розуміли: насправді він про гідність. Про право людини бути собою, реалізовувати свої здібності, брати участь у прийнятті рішень і жити без насильства та дискримінації. Саме ця думка поступово змінила наш погляд на світ і на власне місце в ньому.
Особливо гостро значення цих цінностей відчувається сьогодні. Українські жінки захищають країну, працюють у громадах, лікують, навчають, підтримують інших, очолюють волонтерські та гуманітарні ініціативи. Вони не чекають дозволу бути сильними чи впливовими – вони просто роблять те, що потрібно. І це теж частина українського фемінізму: не про привілеї, а про можливість діяти на рівних.
А ще це нагадування про відповідальність. Про те, що права і можливості, які сьогодні здаються звичними, колись були результатом чиєїсь наполегливої праці, сміливості та віри у зміни. І якщо ми хочемо кращого майбутнього для наших дітей та громад, нам важливо не лише користуватися цими можливостями, а й підтримувати інших жінок на їхньому шляху.
Тому сьогодні ми думаємо про вдячність. Вдячність тим жінкам, які були до нас, і тим, хто поруч зараз. Про тих, хто змінює країну щоденною працею, часто без гучних слів і визнання.
І про те, що український фемінізм для нас – це насамперед про свободу бути собою, про взаємну підтримку, про гідність і про віру в те, що кожна людина заслуговує на рівні можливості для життя, розвитку і щастя.